Я зустрів цю надзвичайну молоду дівчину на ім’я Кароліна в Бруклінському лікарняному центрі, коли я зголосився викладати мистецтво для дітей, хворих на рак. Цього дня я запропонував дітям намалювати свої мрії. Проходячи повз, я випадково почув, як Кароліна сказала: «Сподіваюся, я проживу достатньо довго, щоб побачити піраміди Єгипту». Моє серце розбилося, коли почула, як дитина говорить ці слова. Незважаючи на своє становище, їй завжди вдавалося допомагати дітям, які її оточують. Я пообіцяв собі, що доки я живу, я буду робити все, що в моїх силах, щоб ця її мрія здійснилася.

​

Протягом кількох місяців я писав на всі ток-шоу, щоб побачити, чи хтось покаже її історію. За допомогою друга мені зателефонували з Univision, Channel 41, Міжнародної програми латиноамериканських новин. Нарешті я міг показати її історію. Того вечора я зателефонував, щоб повідомити Кароліну та її родину про чудову новину. Натомість мене повідомили про її смерть кілька місяців тому. Моє бездиханне тіло стояло там, коли я був на роботі. Сльози текли по моєму обличчю, не виявляючи жодних емоцій. Я нікого не бачив і не чув протягом хвилин у натовпі клієнтів. Коли я почув цю новину, відчула, що частина моєї душі розірвана. З Кароліною та її матір’ю у мене зав’язалася прохолодна дружба, що наштовхнуло мене на думку, що я дізнаюся про таку новину. Її мати повідомляла мені, і я чув її біль, коли вона намагалася вимовляти чіткі речення. Вона вибачилася, що не повідомила мене. У мене не було іншого вибору, окрім як позбутися гніву, знаючи, що її біль був глибшим за все, що я міг собі уявити. Тоді я подумав, чи були мої зусилля короткі, чи я міг би зробити більше. Я запізнився?

​

Відтоді я створив фонд на її честь у Бруклінській лікарні під назвою «Фонд дитячого життя». Я проводив збори коштів і продавав твори мистецтва, щоб запевнити дітей, які йдуть на лікування, мати предмети мистецтва, щоб створити свої мрії.

​

Я отримав так багато сил і мотивації після від’їзду Кароліни. Втрачене життя є частиною процесу, але для дитини, яка знає і зустрічає свою долю з такою відвагою, може стати лише силою любові, яку вона має до себе, і знанням цінності жити з вірою та визнанням її сили. Я вічно буду вдячний їй за життя і все, що вона мені дала. Вона частина того, ким я став, і залишиться зі мною, поки я не видихну свій останній подих. Кожне життя має значення, ніхто більше, ніж інший, усі рівні, усі поховані без життя, смерть не розрізняє, ми робимо.

​

Зробіть своє значення!